Я пенсіонерка, тепер - приватна підприємиця. Живу у Бериславському районі. До війни працювала головою управляння споживчого товариства. У мене дві доньки і двоє онуків: дівчинці 18 років і хлопцю 12 років.
Коли росіяни прийшли до нас, то ходили по людях такі привітні, перевіряли документи. Дивились хати, заходили, шукали документи під ліжками, в гардеробах, але нічого не брали. Тільки питали, де військові живуть. Ми казали, що в нас немає ніяких військових. До людей ходили - то молоко, то яйця просили. Вони думали, що заїдуть до нас, і Херсонську область їм здадуть, ніхто там не оборонявся.
Загарбники ходили і не дозволяли людям їздити на мопедах, велосипедах. Нам сказали білі пов’язки на руки і на ворота вішати. Я не знаю, що це означало. Вони не дозволяли їздити і постійно ходили з автоматами. Потім, як наші ЗСУ відігнали їх, тоді вони почали людям Божий суд робити. Вигрібали все з хат, людей калічили, розстрілювали. На той момент у мене були магазини, люди працювали.
Орки просто розстріляли вікно, двері і зайшли туди. В стелю стріляли, всередині - по дверях, стінах. Потім вивезли на 800 тисяч товару. В Іванівському районі дуже знущались з людей.
Вони в нас були місяць, який ми прожили в підвалах. Коли прийшли буряти, вони ще більш-менш відносились до людей, а коли прийшли «ДНР», то один чоловік каже: «Хлопці, я сам родом з Миколаївської області. Мене з роботи забрали і дали автомат. У них пів батальйону зеків - буде насильство. Ховайте своїх дочок, жінок. Вони в нас бабусю одну зґвалтували - їй 82 роки, вона вчителькою працювала, дівчинку 16 років також зґвалтували».
Одна партія бурятів почала тікати, а поки наступні розбирали свої речі з машин і блокпоста не було, то ми двома машинами дітей повкидали і поїхали. Я дуже переживала за дітей. Ми все покинули, ворота зачинили і поїхали. Сумки за десять хвилин зібрали і поїхали на Кривий Ріг.
Тепер ми повернулись, бо тут скрізь - наші хлопці, вони нас оберігають. Приходять: «Добрий день, як ваші справи?» Коли уходять, бажають гарного дня. Це просто інша обстановка.
Зараз вибухи чути, але трішки далі. Нам Бог поміг, що в нас будинки цілі. Ми хлопців пускаємо і допомагаємо, як можемо. Слава ЗСУ і велике їм дякую. Я така жінка, що руки не опускаю. 40 років в торгівлі попрацювала і вже все відновила. Ми працюємо, бо хлопцям потрібно сигарети і продукти - вони приїжджають і купують. Все добре на даний момент. Що далі буде, ніхто не знає. Все буде добре.
