Мені 45 років, двоє дітей, ми жили в селі Долинка Василівського району. Я вийшла на роботу, а там сказали, що війна. Мій чоловік був лежачий. Донька тоді була в Запоріжжі, я одразу їй зателефонувала.

Все нас шокувало кожен день, я за дитину боялись дуже. Її хотіли зґвалтувати. Тоді ми вже ні про що не думали. Все кинули і тікали. 

Нас сусіди вивезли – прийшли і сказали, що у нас пів години, щоб втекти із села. І ми, в чому були, так і поїхали. Сусід вивіз нас на Польщу, а потім поїхали до доньки старшої в Хмельницький.

Зараз ми в Запоріжжі. Дякуємо знайомим, друзям, які нам допомогли, приютили. Мрію, щоб був мир і гарне майбутнє, мирне і без війни – це найголовніше.