Мені 37 років. У мене є двоє дітей-підлітків. Ми жили в селі Нікопольського району Дніпропетровської області. Коли на території нашої громади почалися бойові дії, ми виїхали в Запоріжжя. Мама залишилася в селі. 

Про початок війни я дізналася від мами, яка зателефонувала мені о четвертій ранку. Ми з дітьми весь день просиділи перед телевізором: слідкували за новинами. 

Я досі не можу повірити в те, що відбувається. Для мене кожен день, як останній. Лягаю спати і не знаю, прокинуся чи ні.

Ми виїжджали з сусідами. Вони дали нам десять хвилин на збори. Ми майже нічого з собою не взяли. У Запоріжжі нам дуже важко. Отримуємо виплати як внутрішньо переміщені особи, але їх на все не вистачає.

Мрію про те, щоб швидше настав мир і всі мої рідні були поруч.