Мені 54 роки, проживаємо з сім’єю в Снігурівському районі.

24 лютого прокинулися, а за вікном все бахало – так ми і дізналися про початок війни. Від нас не так далеко Чорнобаївка - нам було видно, як там все вибухало. 

Шокувало, як окупанти тут героями ходили, ще й перевірки влаштовували. До магазину нічого не завозили. Не було хліба. Ото які запаси відразу були, те ми і їли.

Люди допомагали один одному. Всі рідні роз’їхалися, тепер рідко бачимося. 

Ой, вже неможливо це все терпіти. Скоріше б воно закінчилось. Головне, щоб не стріляли.