«Найбільше мене шокували тіла мертвих людей»

Я жила в центрі Маріуполя, навчалася на третьому курсі Маріупольського державного університету і паралельно працювала. 24 лютого був мій останній вихідний. Мене розбудили і сказали, що почалася війна. Я спочатку не повірила: ну яка війна у 21 столітті! Думала, що це швидко мине, але все затягнулося. Ми переїхали у магазин, який працював до останнього. Там працювали і жили.

Поки я була в магазині, я не знала, що відбувається навкруги. Коли магазин розбомбили, мені було нікуди йти.

Мені пощастило, що я встигла купити ліки від застуди, а ще у магазині ми купували їжу і у нас була вода. А коли магазин розбомбили, ми залишилися ні з чим. Було складно дістати елементарне.

Найбільше шокували тіла мертвих людей. Вони були всюди. У деяких людей з'явилася жорстокість, навіть у більшості. Я не кажу про росіян - це очевидно, я - про мирних мешканців.

16 березня я пішла з хлопцем шукати свою сестру. Ми йшли через центр, і біля нас влучив снаряд. Ми забігли у найближчий підвал, там і заночували. Дізналися, що одна жінка мала їхати у Мангуш. Ми попросили, щоб вона нас вивезла. У Мангуші ми пробули день, ночували у лікарні. Потім п’ять годин простояли на трасі, щоб зловити попутку. Так ми дісталися Бердянська. Там залишилися ще на день. Знайшли евакуаційний автобус до Запоріжжя і виїхали на ньому. Їхали майже два дні, тому що були обстріли і автобус на певних ділянках зупинявся. Ночували на мосту. Приїхали до Запоріжжя, і в той же день сіли на потяг до Рівненської області. А звідти вже автобусом дістались Чернівців.

Від початку війни я вже маю третю роботу.

Проблеми з психікою почалися, коли я розслабилась. У Маріуполі я була дуже зібрана.

Сподіваюсь, що війна закінчиться дуже скоро. У нас багато воєнної техніки, є підтримка західних країн. Коли закінчиться війна, я хочу повернутися у Маріуполь, потім поїду на заробітки, назбираю грошей і куплю собі квартиру у Маріуполі. Все буде добре.