Коли магазини і аптеки перестали працювати, це стало ще одним знаком того, наскільки змінився світ. В окупації росіяни постійно перевіряли людей. Це тривало по декілька разів на день. Не працювали магазини та аптеки. В селі було багато руйнувань. Після визволення ми зі всіма односельцями накривали столи для наших воїнів. Годували їх сніданком, обідом та вечерею. Потім росіяни почали сильніше обстрілювати село. Від мого будинку не залишилось нічого. Я не витримав та виїхав.

Зараз також живу під обстрілами, над головою літають дрони. 

Я мрію про день, коли знову зможу прогулюватися знайомими вулицями, відчувати спокій і безпеку, бачити посмішки на обличчях людей. Ця мрія тримає мене. І саме ця любов допомагає мені не зламатися, жити далі, вірити, що після темряви завжди настає світло. Я дуже сумую за онуками. Хочу їх обійняти після закінчення війни.