Історії, які ви нам довірили

1 2
меню
{( row.text )}
{( row.tag )}
header-logo

Історії, які ви нам довірили

1 2
До всіх історій
Анастасія Іванівна Тарасенко

«Сподівалася, що моя воєнна юність не повториться в дітях, онуках і правнуках»

переглядів: 473

Не думала, що доживу до такого віку і до такого часу… Пережила й пам'ятаю голодування 1932-1933, 1946-1947 років, Велику Вітчизняну війну (у 1941 році мені було 20 років).

Сподівалася, що минула воєнна юність не повториться в дітях, онуках і правнуках. Але так вчинила доля, що з 1982 року донині (після смерті чоловіка Тарасенка Василя Федоровича, мого однокласника та єдиного кохання всього життя, учасника війни, офіцера) я переїхала з Полтавщини – центру України, на Донбас – схід України.

Полюбила містечко Гірське, ознайомилася з шахтарською працею зятя. Поважаю людей складної професії, захоплююся териконами.

І ось повторення – 2014 рік. Страшно, але не за себе, а за тих людей «сірої зони», які виявилися заручниками не АТО, а війни.

Багато і гарно говорять на телебаченні «розумні» люди й «розумні» промови, заможні люди. Але хто з них, крім Ріната Ахметова, по совісті, з доброти, за покликом серця робить потрібну та корисну справу? На слуху тільки ця людина.

Від старшого покоління хочу сказати йому Дякую! Насамперед дякую за те, що він є – щирий, потрібний людям, таким як я.

Гірське 2014 2018 Текст Історії мирних пенсіонери психологічні травми обстріли безпека та життєзабезпечення літні люди (60+)
Допоможіть нам. Поділіться цією історією
img
Долучайтеся до проєкту
Кожна історія має значення. Поділіться своєю
Розповісти історію
До всіх історій