Мені 35 років. Я виїхав з Харкова в перший день, коли все почалося. Як почув о п’ятій ранку вибухи. Ми прокинулися. Зібрали речі. Поклеїли вікна. І родичі нам допомогли виїхати на автомобілях в Світловодськ. Вже через дев’ять годин ми були там, зупинилися у родичів. Зараз я їжджу у Харків працювати. 

В Світловодську не було роботи, потрібно було віддалено працювати. Поки я шукав таку роботу в інтернеті, були фінансові труднощі. 

Психологічні труднощі більш стосуються доньки. Їй 11 років, вона дуже важко вибухи переживає.

Найбільше шокувало те, що бомбили нас. Ракети літали. Гелікоптери літали над нашим містом. В Світловодську спокійніше. Туди тільки декілька разів прилітало, а в Харкові - постійно. 

Гадаю, що війна ще буде доволі довго, але закінчиться нашою перемогою. Інакше навіщо воювати, якщо не віриш в перемогу? Але ще потрібно буде повоювати, думаю так.

В мене нічого не залишилося. Я хотів би бізнес відкрити у нас в Харкові, жити в мирному місті, в мирній Україні.