Родина до останнього залишалася вдома, але їхнє житло постраждало від бойових дій

У першій день війни було дуже страшно. О шостій ранку син з Харкова зателефонував, що в них вибухи. І вже в обід у нас пішли перші вибухи. Потім пішли БТРи по Охтирці.

За дітей було дуже страшно. Вони виїхали десь в кінці березня, коли над містом вже літали літаки. І ми виїхали недалеко. ТЕС була розбита. Тепла не було, дуже було важко і дуже важко згадувати. Я стараюсь все це забути. Але пам’ятаю, як над нами вночі літак літав і були вибухи.

Ми вирішили виїхати до Полтави, бо у нас квартира постраждала.

Зі мною був мій чоловік, діти. У місті допомагали, отримували гуманітарну допомогу. І хліб роздавали, і молоко, допомагали усім, і досі допомагають. І від Фонду Ріната Ахметова ми отримували допомогу, і йому дякуємо. Людей не кинули, допомога була.

Люди все одно були всі разом. Один одному допомагали, розповідали, де допомога, де укриття. Люди згуртувалися дуже сильно. І зараз - так само, люди допомагають один одному. 

Все відбудуємо, тільки б війна закінчилася. Бо ми всі на нервах, я навіть не знаю, коли останній раз всі посміхалися.