У перший день війни я відразу пішла ховатися у погріб. Я ж не знала, що там теж не заховаєшся. На ніч ми з сусідкою були у погребі, а зранку виходили. Ми молилися. Я набожна людина, живу біля церкви. У моїй родині всі були віруючі.

Напередодні я скупилася, заплатила за комунальні послуги. 

Бог милував і нас врятував. Над нами літали вертольоти, бомбили, навколо розсипалися уламки.

У перший день війни я взяла ікону Охтирської Божої Матері, святу воду і пішла кропити по нашій вулиці хати і всіх людей. І ви знаєте, допомогло. А вже на другий день я б не вийшла, бо над нами літали ворожі літаки і коївся справжній жах.

Я хворію, мені потрібні були ліки. А ми не могли вийти. Добре, що були певні запаси. У мене інвалідність другої групи, без медикаментів не можу. Харчувалися своїми запасами, тим, що виростили самі. Потім відкрився на дві години наш магазин. Я бігом полетіла робити закупи. Коли тривога, ховалися. Дуже страшно. У Тростянець росіяни зайшли, а нас Бог врятував.

Шокувало те, що робили росіяни з нашими людьми: і з дітьми, і з жінками, і з літніми. Гірше Гітлера. Вього 25 кілометрів від нас Тростянець - там таке коїлось!

Люди навіть подумати не могли, що братній народ може так себе поводити з мирним сусідом. Уже й так забрали у нас і Крим, і море.

Я живу одна. Гуртуємося з сусідкою. Про виїзд не думали. Залишаємося в Охтирці.

Війна вплинула дуже на здоров'я. Я п'ю ліки. Буває, навіть втрачаю орієнтацію у просторі від стресу.

Війна триватиме недовго і повинна закінчиться нашою перемогою. Україна воскресне!