«На жаль, почалась війна. Будинок зруйновано. Дідуся вбито»

Кравець Ксенія, 13 років, Верхньокриничанська ЗОШ  I – II ступенів, с. Верхня Криниця

Есе "Один день"

Сталося це влітку 2014 року. Мені було шість років.

До двору тітки Ольги, нашої сусідки, під’їхав мікроавтобус. З нього вийшла висока худорлява жіночка, за нею троє хлопчиків і двоє дівчаток. Вони були дуже налякані, трималися купки. Одяг на жінці і дітках був брудний.

– Тікали в чому були… Дуже довго добиралися, – промовила незнайомка, ніби вибачалась перед людьми, які зібралися біля двору Ольги Миколаївни. Малеча сховалася за матусею, а старші хлопці ще ближче притиснулись один до одного.

– Може, щось потрібно? – запитав дядько Микола.

– Все потрібно, все, – промовила тихо тьотя Оля, біженці ж…

Всі розійшлися. Я не розуміла, що означає слово «біженці», але очі дітей ніби говорили, що  це щось жахливе, страшне. Помчала і я додому. Зайшла в хату. На столі лежали яблука (і не важливо, що їх було лише три), похапцем забрала їх і понесла «біженцям».

А ввечері тато розповів про наших переселенців. Жили Славські у Слов’янську, гарному шахтарському місті. Мали власний будинок, невеликий магазин. Але, на жаль, почалась війна. Будинок зруйновано. Дідуся вбито. Родина тиждень ховалася від снарядів та бомб у підвалі.

Коли обстріли трішки притихли, зібрав дядько Максим свою сім’ю, завів мотоцикла та й поїхав шукати місце, де дітям буде безпечно. Спочатку потрапили під обстріл, а потім їхали лісосмугою. Довго стояли на блокпостах і тільки тоді, коли перетнули кордон, зітхнули з полегшенням. Так на мотоциклі добралися до Запоріжжя, а потім до нас, в село Верхня Криниця.

Сьогодні мені чотирнадцять.  Сім років минуло з того дня! Сім років тривають бойові дії на сході моєї країни. Дорослі, поясніть, чому це сталося, для чого потрібні війни? Я хочу жити в мирі! Хочу, щоб всі діти були щасливі!

Прошу вас люди, схаменіться!

Навколо себе огляніться!

Несіть у світ добро і щастя,

Хай згинуть війни і нещастя!