Мені 29 років, живу в селі Приміському, працюю в Нікополі на металургійному заводі.
24 лютого 2022 року я збирався на роботу. Все починалось, як звичайний день, а потім все пішло не так, як завжди.
Шокувало багато чого, а приємно вразило те, що Україна об’єдналася, витримала цей тиск з усіх сторін. Це - позитивний і приємний момент.
Весь час обстрілюють Нікополь, тому на вихідних я від’їжджаю подалі від міста, щоб відпочити від цього всього.
У мене є маленька дитина - в неї просто забрали дитинство: вона не може гратися з однолітками, ходити в садок.
За весь цей час якось ми вже звикли до всього.
Війна може скінчитись в будь-який момент, а може і довго тривати. Майбутнє я бачу в гарному світлі. Думаю, що все буде добре.
