Хвостік Вікторія, учениця 10 класу Хорольського навчально-виховного комплексу Хорольської міської ради Лубенського району Полтавської області

Вчитель, що надихнув на написання есе - Кущ Тетяна Олександрівна

Війна. Моя історія

Російсько-українська війна назавжди залишить слід в житті мільйонів українців темним днем у їхньому житті. 24 лютого 2022 року о 6.30 ранку я прокинулася, щоб збиратися до школи. Коли побачила, як мої батьки збирають речі та документи, я запитала: "Що відбувається", - мама відповіла, що почалася війна, і тато їде в інше місто, щоб перевезти свою сестру та її маленьку дитину в безпечне місце.

Тоді я ще не усвідомлювала, що відбувається в моїй країні.

Я зателефонувала своїй подрузі і разом, по телефону ми збирали "тривожні валізи", я не знала ,що туди класти, була розгублена, збирала все підряд.

Для мене і моєї сім’ї цей день навіки залишить кривавий слід в історії моєї держави.

Мої рідні пережили окупацію під Києвом, вони були змушені переховуватись в лісах з двома дітками. Мій кум - був тяжко поранений під Харковом, він бореться  за своє життя і досі .

На війні вбили тата мого хорошого друга… Коли я була на похороні і почула слова прощання з героєм - моє серце розірвалося на мільйони маленьких шматочків, я бачила сім’ю загиблого, вони були вбиті горем…

Я знаю їх і не можу передати словами, що я відчувала коли дивилася на них, в той момент, я хотіла плакати, злилась на  проклятих рашистів, які позбавляють життя найкращих і найдостойніших людей нашої країни. Мені шкода, що поки навіть найменші українці та україночки кожен день ховаються по підвалах від ракет і ночами не сплять, в інших країнах люди навіть не задумуються, які жахи відбуваються в Україні, і продовжують жити, як і раніше.

Життя 40 мільйонів українців вранці, 24 лютого, зруйнувала росія, тисячі наших людей були безжально вбиті, їх катували, морили голодом і вбивали на очах у рідних.

Дуже багато людей покинули свій рідний дім, втратили рідних, вони втратили все, їм довелося починати своє життя спочатку.

Я надзвичайно вдячна нашим захисникам, якби не вони, я навіть не можу уявити, що було б з моєю країною. Кожного дня о 9.00 ранку відбувається хвилина мовчання. Я закликаю всіх вшановувати пам'ять наших захисників, адже герої не вмирають і ми будемо вічно їх пам'ятати.

Я дуже люблю і пишаюся своєю країною, мені боляче дивитись, як кожного дня вмирають люди. Більше за все я хочу, щоб моя країна нарешті знайшла спокій, була вільною і незалежною - навіки. Слава Україні! Героям Слава!