Я родом з Сумської області, де жив мій батько. Потім батько приїхав на Донбас шукати роботу, і ми з мамою переїхали туди. Тут я виросла, вийшла заміж, народила дітей. Я закінчила медичне училище та працювала в селі. Я знаю роботу з людьми, поважаю їх і люблю. Мені 76 років, але я не відчуваю цих років. 

Перший день війни я пам’ятаю через вибухи. Я злякалася, вимкнула світло і спустилася в нижню кімнату. Далі нічого не пам’ятаю.

У 2014 році на веранді побило вікна та дах, тоді було страшно. Тепер трохи звикли, але все одно прильоти поруч лякають.

Виїжджати нікуди не планую. Я живу своїм життям і чекаю перемоги. Куди я поїду зі своїми болячками? Ми з чоловіком гуляємо ввечері, допомагаємо людям, чим можемо, ділимося всім. Один військовий мене проводив до двору – я накормила його дерунами, які він забрав для своїх хлопців. Ми залишаємося друзями, він завжди допомагає.

Я чекаю перемоги і вірю, що вона настане.