Мені 57 років. Я зі Снігурівки Миколаївської області. Маю чоловіка. До війни працювала. Зараз працює лише чоловік. 

24 лютого я була в гостях. Прокинулася о четвертій ранку за місцевим часом від телефонного дзвінка, дізналася, що почалася війна. Коли Снігурівка потрапила в окупацію, був відсутній зв’язок з рідними. 

Я читала в інтернеті новини про те, що відбувалося в моєму місті. Знала, що його бомбили, що було багато руйнувань. 

Я вже вдома. П’ять місяців було тихо, а на Великдень росіяни знову обстріляли нас. Було десять прильотів. Наступної ночі літали Шахеди. Страшно. Я ховаюся кожного разу, коли чую сигнал повітряної тривоги.

Хочеться, щоб війна якнайшвидше закінчилася нашою перемогою. Мрію, щоб життя стало таким, як було раніше.