Я живу в селі Василівка Миколаївської області. Працюю в лікарні. Маю сина, невістку і внука. Чоловік помер під час війни у чужому місті. Ми забрали його тіло. 

Я ніколи не забуду перший день війни. Того дня в лікарню привезли поранених. Тоді якраз була моя зміна. 

На початку війни ми скупилися. А в травні стали привозили продукти з Херсону. Воду качали з колодязя за допомогою генератора. 

Окупанти забирали наших сусідів і били їх за їхню проукраїнську позицію. Сусідів видали колаборанти. 

Ми з сім’єю були в окупації чотири місяці, а потім виїхали, бо треба було рятувати сина: росіяни хотіли забрати його. Повернулися після визволення села одними з перших. Тоді ще не пускали у Василівку. Нас пропустили лише завдяки головному лікареві, який сказав військовим на блокпосту, що мені потрібно на роботу. 

На Великдень був обстріл – двоє дітей загинуло. Хочеться, що війна скоріше закінчилася.