"На уламках рятувальники знайшли собаку, який плакав, бо під завалами були його вже мертві господарі"

Захарченко Тетяна

10 клас, Запорізька єврейська гімназія "ОРТ-Алєф"

Вчителька, що надихнула на написання: Колосовська Оксана Петрівна

Конкурс есе «Війна. Моя історія»

З давніх-давен українці мали відстоювати своє право на незалежність, власну культуру та суверенну державу. Відтоді минуло вже багато століть, а тінь Російської імперії досі переслідує наш незламний народ. Проте, як показала історія, любов до Батьківщини, національне самоусвідомлення і гордість вище наказів самопроголошених царів.

Україна багатонаціональна. Ця різнобарвність населення додає кожній області, містечку та окремій родині особливого колориту, яким просякнуті тамтешні традиції. Я знаю про це не з чуток, тому що навчаюся у єврейській гімназії і добре знайома з традиціями євреїв, чия українська діаспора напрочуд велика. Іудеї мають у своєму календарі багато релігійних свят, у кожного з яких є свої особливості: молитви, звичаї, страви. Взагалі культура Ізраїлю доволі незвична та своєрідна, але в той же час – цікава.

24 лютого – день, який зламав життя та змінив долі мільйонів людей. Ці цифри закарбувалися в серці кожного українця, написані кров’ю полеглих: героїв, що боронили свою державу та ні в чому невинних мирних жителів, які вірили в краще майбутнє. «Спеціальна військова операція» - так кремлівські пропагандисти називають вторгнення в Україну.

Ворог розбив будинок у Дніпрі. На уламках рятувальники знайшли собаку, який плакав, бо під завалами були його вже мертві господарі. Прочитавши цю історію, я зрозуміла, що в одній маленькій та беззахисній тварині може бути більше людяності, ніж у ста сорока чотирьохмільйонній країні. Українські міста стоять на уламках розбитих сердець. Неможливо забути те, що зараз коять нелюди на нашій землі, поливаючи її кров’ю.

Не оминула біда і моєї невеличкої родини.

Зараз він воює на запорізькому напрямку, проте недавно мав коротку відпусту та одружився з коханою жінкою. Людмила – тепер часточка нашої родини, ми разом чекаємо Андрія та його побратимів з Перемогою, живими та здоровими! Мій дядько – справжній герой.

Останній такий випадок стався три дні тому. Вона дуже близько побачила біля себе жах війни. Ввечері мама нічого мені не розповідала, але в очах її я побачила біль та страждання. Я зрозуміла: врятували не всіх.

Мої бабуся з дідусем мешкають у селі під Бердянськом, яке зараз знаходиться в окупації. З цим місцем мене пов’язує багато теплих спогадів дитинства. У регіоні нещодавно проходив псевдо референдум, який усі цивілізовані крани світу визнали нелегітимним. Дула автоматів були направлені на моїх найближчих людей, на їх сусідів, друзів та знайомих. Зв’язок з ними буває дуже рідко, дізнатися про їхнє життя вдається, але полегшення розмова не приносить.

Моїм найближчим людям зараз дуже важко, як і всій Україні, тому я стараюсь їх підтримати, як тільки можу. Ми часто згадуємо новорічні свята, у моєї сім’ї велика бібліотека, наші улюблені книги: українські народні казки, твори Івана Франка, Лесі Українки і Тараса Шевченка. Мама багато творів Кобзаря знає напам’ять. А ще вона дуже любить вишивати, і тепер поряд з її вишитими картинами, де найчастіше зображені пейзажі, висить один портрет. Це портрет Тараса Григоровича Шевченка. Мама його вишила, коли ми були з нею в евакуації в місті Трускавець.

На Новорічні свята вся родина збиралася разом. Зима, яка була і залишається улюбленою порою року, перетворилася на початок пекельних випробувань. Зараз я дуже самотня, бо багато друзів виїхали за кордон.

Не дарма кажуть, що найтемніший час настає перед світанком. Українці повинні не занепасти духом, підтримувати одне одного, а найголовніше – вірити в ЗСУ. Після перемоги ми обов’язково відновимо все зруйноване, а сьогоднішні події стануть важливим історичним уроком для людства.