Юсіна Тетяна
ДНЗ «Золотоніський професійний ліцей», II курс група №23, Черкаська область, м. Золотоноша
Викладач, що надихнув на написання есе: Сусло Віра Георгіївна

Війна. Моя історія

Війна … Таке маленьке слово, а скільки смутку, горя несе воно в собі. Війна – це зруйновані міста і села, це сльози матерів, дружин, дітей. Нелегкий шлях до незалежності пройшов український народ. Скільки пролито крові! Скільки страждань і поневірянь зазнали люди. Війна за існування української мови, війна за територію, війна за незалежність. Все це відчула на собі моя рідна ненька – Україна.

І ось переможна мить. Здійснилася мрія багатьох українців. Ми – незалежні. Україна стала незалежною країною. Починається новий етап у розвитку держави. Маємо свої національні символи: герб, прапор, гімн. Маємо свою грошову валюту: гривню. Українці починають розвиток незалежної своєї країни. Що ще потрібно для щастя?! Здається, нічого. Навчайся, працюй, розвивайся, принось користь країні. Але недовго існувало це щастя. У мирне життя українців увірвалася війна.

24 лютого 2022 року... Здавалося б, звичайний ранок. Але тільки здавалося. Люди прокинулися від страшної звістки: війна. Росія розпочала повномасштабне вторгнення в Україну. Життя поділилося на «до» і «після». «До» – це мрії про майбутнє, щаслива юність, безтурботне дитинство, радість на обличчях українців. А «після»? Все навпаки. В очах відчай. Що робити? Великі натовпи людей на перонах, переповнені вагони. Народ втікає від невідомості, від жахливого слова «війна».

На захист рідної землі стають справжні патріоти: черги до військкоматів, створюються добровільні батальйони. Вся увага прикута до новин, новин із фронту. Але вони невтішні. Ворог обстрілює міста і села, вбиває мирних людей, серед яких і діти. Буча…Ірпінь…Гостомель…Жахливі картини сьогодення. Стерто з лиця землі прекрасні міста. Але ми, українці, нездоланні. У наших жилах тече кров наших пращурів, борців за справедливість. У моєму рідному місті багато патріотів добровільно пішли захищати Батьківщину. З часом відголоски війни дійшли і до нас. У місті частіше можна зустріти жінок з сумом в очах, у чорних хустинах. Це наслідки війни. На щиті повертаються найкращі, найвідданіші, най…, най...,най... Серце обливається кров’ю. Не хочеться в це вірити. Але це правда, гірка правда. Вдома тільки й розмов, що про знайомих, які знаходяться на передовій. І ось знову бачу сум в очах мами. Чому? З її слів дізнаюся страшну новину: повернувся на щиті сусід. Не можу повірити в це. Адже зовсім недавно він розмовляв зі мною, запитував, як у мене справи і які плани на майбутнє. І ось його вже немає. Щоб якось відволіктися, я вирішую прогулятися містом.На захист рідної землі стають справжні патріоти: черги до військкоматів, створюються добровільні батальйони. Вся увага прикута до новин, новин із фронту. Але вони невтішні. Ворог обстрілює міста і села, вбиває мирних людей, серед яких і діти. Буча…Ірпінь…Гостомель…Жахливі картини сьогодення. Стерто з лиця землі прекрасні міста. Але ми, українці, нездоланні. У наших жилах тече кров наших пращурів, борців за справедливість. У моєму рідному місті багато патріотів добровільно пішли захищати Батьківщину. З часом відголоски війни дійшли і до нас. У місті частіше можна зустріти жінок з сумом в очах, у чорних хустинах. Це наслідки війни. На щиті повертаються найкращі, найвідданіші, най…, най...,най... Серце обливається кров’ю. Не хочеться в це вірити. Але це правда, гірка правда. Вдома тільки й розмов, що про знайомих, які знаходяться на передовій. І ось знову бачу сум в очах мами. Чому? З її слів дізнаюся страшну новину: повернувся на щиті сусід. Не можу повірити в це. Адже зовсім недавно він розмовляв зі мною, запитував, як у мене справи і які плани на майбутнє. І ось його вже немає. Щоб якось відволіктися, я вирішую прогулятися містом.

Сонячний теплий осінній день. Легенький вітерець струшує різнокольорове листя, яке вкрило багряним килимом землю, виграє на сонці. Тиша. Спокій. Сонячно. Краса… Та раптом мій погляд зупиняється на Алеї Слави, де, вишикувавшись у дві шеренги, навічно завмерли найкращі, найвідданіші герої… Справжні патріоти, які ціною власного життя виборюють нашу незалежність — волю.

Дивлюсь на портрети захисників, а душа, наче зранена птаха, тріпоче крилами болю, смутку. У думках звучать слова: «Борітеся — поборете! Вам Бог помагає! За вас правда, за вас слава і воля святая!» Урочі слова великого Кобзаря, який з глибини віків спостерігає за нашою розтерзаною ненькою- Україною. І сьогодні, як ніколи, актуальні пророцтва Тараса Шевченка, як ніколи, в жилах українців оживає козацька кров, козацький дух, патріотизм, любов до рідної України.

Мільйони громадян відчувають себе одним народом із правом бути вільними, правом обирати своє майбутнє, почуттям власної гідності і правом жити у власній державі. Нелегкий шлях треба пройти українцям, як на полі бою, так і в тилу. Він у окопах під кулями, у подвигах захисників Батьківщини у життях, покладених на вівтар нашої незалежності, у допомозі добровільним батальйонам і нашій армії. Та ми віримо, що наша держава буде вільною, незалежною, « і на оновленій землі врага не буде, супостата…»

Думки летять, а погляд знову зупиняється на портретах славних земляків, чиї імена назавжди вписані в історію нашого народу.