Спали у коридорі, коли три тижні дуже бомбили місто. На ранок були зруйновані житлові будинки, як у нас. Там були люди. Син не бачив, але чув. Тому 6 березня ми виїхали з Запоріжжя. Їхати було тяжко, нас було багато, дорога була складною. Приїхали у Мікуличин Івано-Франківської області, де знімали маленьку кімнату у будинку. Нас було багато переселенців з різних міст. Було дуже складно. Ми там прожили майже пів року, але дуже хотіли потрапити додому. Виїхали в Запоріжжя і потрапили під бомбардування міста. Протрималися два тижні і виїхали знову. За останні кошти зняли житло у Франківську. Найважче - це невідомість. Вона і зараз лякає. Життя на паузі. Чекаєш, коли скінчиться війна. Дуже страшно було під обстрілами. Був страх за дитину. Відчуття, що треба бігти, але куди?