День 24 лютого запам’ятався тим, що я їздила у Слов’янськ до сина. Я сама з села Терни - то Лиманський район Донецької області. Спочатку все було більш-менш терпимо, а 11 березня на подвір’я прилетів снаряд. Наш дім згорів повністю.
Ліки, їжа – це в нас було, особливої потреби не відчували. Вода була в колонці. Газу не було. Але ми якось знаходили вихід.
Син потрапив у ДТП за участю військових, йому перебило дві ноги. Поклали у лікарню Слов’янська на вулиці Шевченка, потім переправили у Покровськ, а звідти організація «Лікарі без кордонів» транспортували його у Львів, де ми перебуваємо і досі. Чекаємо на операцію.
Не маючи ні грошей, ні подвір’я, важко щось починати заново у такому віці.
