Мене звати Юля, мені 10 років, я навчаюсь в 4 класі ЗОШ.135, м.Харків , у мене є ще маленька сестричка Нікуся, їй 1,7 років, мама Оксана та тато Віталій, навчаюся онлайн зі своїм вчителем та своїми однокласниками, дуже сумую за своїми друзями та школою.

Коли почалася війна, ми з родиною були змушені тікати в село до бабусі, мама тоді ще носила мою маленьку сестричку під серцем, цей день я ніколи не забуду. Коли з ранку почула ці страшні звуки сирени, бахів, та побачила у вікно червоне полум'я в небі, це горіло недалеко від мого дому, я немов зкам'яніла та завмерла в ступорі, мама теж сильно злякалась, почала дзвонити комусь по телефону. Потім ми швидко зібрали всі необхідні речі, документи, та спустилися в підвал.

Це було дуже страшно, було дуже чутно, як нас бомбили з авіації, ми два тижні не виходили нікуди з підвалу, бо на подвір'ї йшли вуличні бої між нашими солдатами та цими нелюдами.

Ми їли та пили, що було під рукою, мама ледь не народила мою сестричку раніше, ніж треба було, на два місяці, не знаю, як ми змогли звідти вибратися після цих жахливих двох тижнів окупації, але ми все-таки втекли з міста в село до бабусі, там теж було чутно, як літають літаки та підривають ракети, але в порівнянні з цим, що творилося в місті, це вже було не так страшно.

Я дуже хочу, щоб наші хлопці вистояли в цій злощасній війні та повернулися всі живі і здорові до своїх домівок до своїх сімей, та більше я хочу, щоб настав ранок без війни.

Я б хотіла попросити у св.Миколая миру на землі, та малесенький подаруночок - невеликий планшет для занять з вчителем уроками, бо з телефону поломаного дуже незручно.