Я йшла на роботу, коли дізналася що почалася війна. Пам'ятаю що дуже хвилювалася, бо вдома лишились діти. Все це сильно давило морально. Було важко дивитися новини, важко пояснити дітям, чому не можна нехтувати правилами безпеки.

Потім довелось пережити втрату роботи, розлучення, важкий переїзд і велику скруту. Через втрату моєї роботи нам з дітьми ще досі важко, часом їжі не вистачає. Допомагають друзі, бо гуманітарної допомоги не дають. Ще на початку війни чоловік пішов з сім'ї, а згодом молодший син переїхав жити до нього, бо я одна не в змозі забезпечити трьох дітей. 

Весь цей час мене зворушують діти, які не втрачають оптимізму, люди які роблять усе, що нашим воїнам було легше, та наші чудові військові, бо їхні вчинки - це щось чудове та зворушливе. 

До війни я працювала в магазинчику електроніки, зараз не маю роботи ніякої. Шукаю, але це дуже складно. Війна ще не скінчилася, і кожна повітряна тривога, кожен військовий,кожна новина - усе це нагадує, що ще не кінець, ще треба триматися.