Мені 35 років, є чоловік, двоє дітей. Ми проживаємо в Слов’янську. На початку війни було гучно, страшно. Ми виїжджали у Львів, але вже повернулися додому. 

Коли ми повернулися, не було газу, світла. Було тяжко, а потім все відновилося. 

Ми отримували гуманітарну допомогу. Зараз все є. В принципі, чогось дуже страшного ми не пережили, бо вчасно виїхали. Тільки за дітей було страшно. 

Хочеться, щоб все закінчилося. Дуже важко. Чоловік без роботи, зараз в поліцію влаштовується. Дітки навчаються онлайн. Намагаємося триматися. Сподіваюсь, що хоч наше майбутнє буде щасливим.