Я з Енергодара, зараз проживаю в Запоріжжі. У мене є син, він навчається в Запоріжжі. Мої батьки не виїхали, залишилися в Енергодарі. Нашу родину розділили, а вони вже не молоді, і я не можу їм допомогти. Це дуже складно.

Коли були на окупованій території, то не було ліків, які ми приймали. З їжею на початку окупації були проблеми, були величезні черги.

Орки заарештували сина, і після того, як його відпустили живим, ми одразу виїхали. Ми дуже боялися, що вони встигнуть подати інформацію, щоб його не пропускали. Йому 21 рік, він був за кермом, і було страшно проїжджати блокпости, бо він був весь в синцях.

У Запоріжжі дуже багато гуманітарної допомоги видають: і харчі, і побутову хімію. Всіх людей зустрічають, розмовляють і чим можуть, допомагають. 

Хочеться бачити майбутнє вільним, спокійним, тихим, процвітаючим – краще, ніж до війни.