Мені 64 роки. Я жив у Кам’янському Запорізької області. Маю доньку й сина від першого шлюбу, а від другого – пасинка і падчерку.

Дружина виїхала першою, а я залишався вдома, бо не хотів кидати собаку. Сидів у підвалі. Не було світла й води. Коли закінчилася вода й не було з чого варити кашу, я віддав вівчарку фермеру, а сам поїхав до дружини. 

Росіяни досі обстрілюють Кам’янське. На нашому городі вибухнув снаряд. Кухня розбита.

Ми з дружиною – пенсіонери. Завдяки матеріальній допомозі від ООН і від нашої держави маємо хоч трохи коштів, щоб виживати. Ми вдячні за допомогу. Мріємо про перемогу. Дуже хочемо повернутися додому.