Життя зупинилось. Вся наша сім‘я, враховуючи і бабусь з дідусем були змушені покинути свої домівки. Нині ми не маємо роботи. В окупованому Херсоні школи не працювали, інтернет для онлайн школи треба було щодня шукати по місту, а згодом взагалі в місті зникла електрика і навчання моєї 9-річної доньки припинилось. До війни вона навчалась в однієї з найкращих гімназій, мала успіх в навчанні. Моя дитина в мирному місті мала улюблене заняття - танці. У складі свого дивовижного колективу вона об‘їздила майже всю країну і кожного разу привозили переможні кубки. Моя донька мала щасливе дитинство і блискуче майбутнє. А зараз все, що в неї є це куточок у зйомній квартирі і інколи смаколики з гуманітарки.

Найбільш важким для нас було відчуття несвободи і беззахисності. Нас оточували озброєні люди, не завжди в адекватному стані. На нас з донькою наставляли автомат, наш дім обстріляли з гранатомету. І це все бачила і пережила дитина.

В окупованому Херсоні не працювала жодна аптека, були закриті магазини. З 6 листопада і протягом наступного місяця була відсутня електрика, зв‘язок, вода і опалення. Нам приходилось пити воду з Дніпра, де плаває повно трупів.

Під час окупації травмуючих подій було безліч. Найбільш сильні емоції, мабуть, викликала ситуація, коли на відкритому просторі донька потрапила під мінометний обстріл.