Я - мама дитини, яка дізналась що таке війна ще далеко до 22 року, бо втратила на війні, у Маріуполі рідного дідуся військового, а при повномасштабному вторгненні дядю, який служив в роті охорони Азовсталі, та тітку, яку вивезли в Ростов. Дитини, мама якої працює волонтером на евакуації з " О" і щодня боїться втратити саме маму, бо більше рідних небагато. Дитина заікається і дуже соромитися того, що українською мовою говорити виходить дуже складно, а російська " культура" забрала в нього нормальне життя і рідних.

Мій син , через мою діяльність, знає набагато більше страшних подробиць, ніж більшість інших дітей, тож я дуже прошу вас звернути увагу на нашу ситуацію. 

Оскільки ми живемо за 40 км від кордону з росією, о 4 ранку нам подзвонили військові , які служили разом з нашим дідом, і наказали негайно тікати з міста. Але , маючи чітке розуміння що може бути ми побігли закуповувати ліки, продукти та пальне, щоб мати змогу в разі окупації допомогти сусідам в рідним. Вже о 9.40 ранку через наш будинок, майже під двором їхали ворожі танки, і вистрілили в прапор України ( від нашого дому найвищий прапор в місті за 20 метрів).

Дитина дуже просила мене не виходити з дому без нього, бо це страшне відчуття коли навіть деякі дорослі не знають що робити, бігають сходами, телефонують рідним дуже лякаюче.

Особисто для мене найстрашніший був день, коли в Бахмуті, який вже був під ворожим контролем, на нас їхав танк, а в нашому авто не вмикалась передача. Більш за все я злякалась, що дитина лишиться сиротою.

Дитина перестала спілкуватись з ровесниками, дуже важко дається спілкування з байдужими однолітками, син пропускає через себе всі ситуації про які випадково дізнається, дуже співчуває людям. Ми ходили до декілька психологів, але поради були лише дихальні вправи на заспокоєння дитини, і мамі - бути поруч. Але як? Якщо нікому вивезти людей, нікому допомогти. 

Моя дитина була свідком травмуючих подій, в наш будинок поцілив уламок шахеда, вигорів вщент.

З гуманітарною катастрофою стикнулися. Саме ми пережили окупацію міста, не було нічого абсолютно. Навіть ліків, які необхідні для життя були розкуплені. Поскільки мама волонтер, то дитина сама доставляла їжу і ліки тим, в кого небуло можливості знайти чи придбати.

Є речі, які нагадують про початок війни. Ми маємо крило від шахеда, який впав поруч з домом.