Колодніцька Ірина, учениця 9 класу Ліцею № 5 м. Житомира

Вчитель, що надихнув на написання есе - Клепус Тетяна Валеріївна

Чому бути українкою - це моя суперсила?

 Я — українка. Народилася й все життя живу в Україні. Українцями були мої батьки, дідусі та бабусі. Я вважаю належність до української нації великою честю.

Наша країна — вільна демократична держава, що розташована у самому центрі Європи. І хоча вона й не належить до розвинених країн, я вважаю її найкращою у всьому світі.

Україна має багату історію та розвинуту культуру. Їй притаманний чудовий клімат, тож не дивним є розмаїття як природних, так і рукотворних пам’яток: високі гори, просторі степи, мальовничі села, затишні містечка та гучні мегаполіси.

Тут багато цікавих місць для подорожей: Карпати, Крим, всі міста-мільйонники. Влітку добре відпочивати на березі Чорного або Азовського моря.

Мені дуже подобається наша рідна українська мова. Вона надзвичайно співуча й мелодійна. Жодна мова світу за красою та милозвучністю не зрівняється з солов’їною українською мовою. Я це точно знаю, адже маю музикальний слух та за звучанням можу впізнати всі основні мови світу.

Я не розумію тих людей, які у пошуках ліпших умов, з легкістю змінюють країну проживання. Така поведінка аж ніяк не відповідає моїм уявленням про патріотизм та любов до рідної землі. На мою думку, зрадити своїй Батьківщині — все одно, що зрадити власну родину.

Звісно, іноді бувають обставини, коли виникає потреба виїхати за кордон. Але навіть вимушено живучи на чужині можна залишатися патріотом власної країни. Я впевнена, що любов до Батьківщини є беззастережним, безумовним почуттям, що живе у серці людини з раннього дитинства.

Для цього потрібно плекати рідну культуру в іншій державі й спрямовувати гуманітарну допомогу до своїх земляків. Крім того, важливо не забувати своє походження, пам’ятати рідні звичаї та традиції, мову.

Я щаслива, що народилася саме в Україні. Маю надію, тут народяться й житимуть мої діти.