У мене четверо дітей. Після початку війни всією родиною рік ми прожили під обстрілами. З першого дня війни було чутно вибухи. На моїх очах жінці відірвало голову. Це просто жах. 

У Торецьку не було світла, води та газу. Я залишалась, поки ще можна було терпіти.

Довелось виїхати, коли вже людей вивозили військові. З родиною ми евакуювались у бронежилетах та касках. 

Моя мама залишилась у Донецькій області. Я не знаю, чи вона жива. Зв’язку з мамою давно немає. 

Я хочу побачити мирне майбутнє без війни, де мої діти ходять до школи не під звуки вибухів.