Коли все почалося, я думала, що це ненадовго. Просто почекати кілька днів - і все закінчиться. Але час минав, а ставало тільки гірше. Уже не можна було жити, як раніше - все змінилося. Довелося звикати до нового, важкого дня. На початку війни не працювали магазини та аптеки.

На місто постійно скидають авіабомби та літають ворожі дрони. Дуже страшно виходити на вулицю.

Люди боялися, закривалися по домівках, не виходили без потреби. Зв'язок часто пропадав, і ми не знали, що відбувається навіть у сусідньому районі. Начебто живеш, а всередині - все тривожне, смикане. Дивишся у вікно і щоразу боїшся. 

Я не поїхала, бо у мене господарство. Не можу все залишити, тут усе моє. Я просто намагаюся бути сильною і триматися. Сподіваюся, що це не назавжди.