Я була дома, мирно спала, коли прокинулась від вибухів. Потім зайшла в інтернет і там вже дізналась, що почалося повномасштабне вторгнення.

На початку війни я була вагітна другою дитиною. Найбільш складно опанувати себе, знизити рівень стресу, аби не нашкодити дитині. Бо стресів та труднощів було дуже багато.

Коли в Миколаєві знищили водогін, ми переїхали в інше місто. Кожен член родини дуже стресово переживав наше теперішнє положення. Але в нас вистачило сили залишитись разом. Коли ми переїхали до Тернопільської області, нам одразу принесли дуже багато гуманітарної допомоги, одягу, гігієнічних наборів. Заселили в приватний будинок. Мене це дуже зворушило.

Я працювала бухгалтером. Коли почалася війна, підприємство призупинило діяльність, але вже у квітні мій директор прийняв рішення продовжувати працювати і сплачувати податки, допомагаючи таким чином рідній країні. Я працювала бухгалтером до моменту, поки не пішла у декретну відпустку у зв‘язку з вагітністю та пологами.

Після пологів я повернулася до рідного міста.

Тут все нагадує про жахливі обстріли. На кожній вулиці нашого міста є наслідки ракетних та артилерійських ударів.