"На фоні стресу у мене зникло молоко"

Я мати-одиначка. Маю двох дітей. Ми з селища Чаплинка. Переїхали до Одеси, тому що у Чаплинці було небезпечно. Там було багато вибухів і ми боялись за дітей. Тут нібито тихіше. 

Ми спали і десь о 4-5 ранку почули вибухи. У Чаплинку почали їхати танки з боку Криму. Їх було дуже багато. Дуже багато було російських солдатів. Вони заходили додому, розпитували. Ми боялися і не знали, чого від них очікувати. Солдати заходили і до нас у двір, і в будинок. Лякала невідомість. 

Ми сиділи у погребі. У мене на той час меншій дитині було три з половиною місяці. Я боялась, що вона захворіє. Я годувала грудьми і повинна була щось їсти, щоб прибувало молоко, але воно у мене зникло на фоні стресу. До війни у мене дуже багато було молока, а потім його кількість все зменшувалась. Потрібно було купити дитяче харчування, але це було неможливо, бо все розібрали. Мій шестирічний син дуже боявся. І ми змушені були виїхати з Чаплинки. 

Я виїхала з ріднею, бо сама з маленькими дітьми побоялась їхати. У дорозі було дуже холодно. Було дуже незручно: ні дитячого візочка, нічого. Ми їхали через Крим, Армянськ. Потім поїхали в Туреччину. Там усе дорого. Звідти повернулись в Україну. Знайомі нам допомогли винайняти квартиру в Одесі. Тут раніше було тихо, а кілька днів тому сталися ракетні удари. 

Ми дуже стомились поневірятись. Я стомилась думати, коли закінчиться війна і коли ми будемо жити спокійно і мирно. 

Я мрію, щоб війна закінчилась і всі наші діти були живі і здорові. Це моя найбільша мрія.