У мене є дружина і дворічна дитина. Ми жили в місті Пологи Запорізької області. Зранку 24 лютого почули вибухи. Під вечір вони лунали вже зовсім близько. Наше місто потрапило в окупацію в перший день війни. 

Було складно придбати ліки та зняти готівку. Ми жили в приватному будинку, тому з продуктами проблем не виникало. Тиждень не було світла і зв’язку. 

Літали й розривалися снаряди. Ми сиділи у підвалі. Син став дуже вразливим до гучних звуків. Як чує якийсь гуркіт, проситься на руки. 

Після того, як на дах будинку посипалися осколки, ми зібрали все необхідне, завантажили автомобіль і виїхали. По дорозі приєдналися до колони, що їхала з Маріуполя. До Запоріжжя добиралися сім годин. Перетнули багато блокпостів. Найприємніше було побачити український блокпост – одразу відчули себе, як удома. 

Ми забрали з собою одну пенсіонерку. Домашніх тварин залишили вдома. За ними доглядає сусідка. Родичі знайшли нам житло у Запоріжжі. Я не працюю. У серпні мені виповниться шістдесят років – зможу оформити пенсію. 

Надіюся, що повернемося додому й усе відбудуємо. Зараз думаю не про себе, а про майбутнє сина.