Єлизавета з батьками виїхала з окупації, бо не збиралась навчатись в російській школі. На блокпості у Василівці на людей очікували справжні тортури під пекучим сонцем

Мені 18 років, я проживала в селі Заповітне. Запорізької області. Як тільки почули, що війна, у людей була паніка, почали масово скупляти продукти.

Нам пощастило, що у нас село маленьке, тихеньке. У нас в селі ніяких шокуючих ситуацій не було. Обстріли і бачили, і чули, але нам повезло, що на той час село не постраждало. Ми виїхали в серпні, а зараз вже є і постраждалі, і руйнування.

Для нас вирішальним стало те, що у дітей не було змоги далі вчитися в українських школах і вузах - рашисти почали погрожувати, що будуть вивозити їх до Криму, якщо вони не будуть ходити в російські школи.

Ще було скрутно з грошима, дефіцит продуктів. І страх перебувати поруч з російськими військами.

Нажаль, з моєї родини не всі не виїхали.

Були складності у Василівці. Ми стояли чотири дні, нас дуже довго не випускали. І сам процес черги дуже тяжкий. Люди в черзі навіть помирали. І визивали «Швидкі допомоги». На моїх очах дитинці маленькій, якій рочку не було, викликали «Швидку», бо був сонячний удар.

З нами виїжджав хлопець 12 років з інвалідністю, і було дуже складно: вони побули в дорозі три дні. І їм пощастило, бо вони ходили до головного на посту і їх на третій день пропустили. 

Дуже хочеться закінчення війни. Поки що я не мрію про майбутнє, живу одним днем. Майбутнє буде тоді, коли закінчиться війна.