«На блокпостах перевіряли, чи немає на тілі смужок від ременів автоматів»

У перші дні війни Пилип Ковальов залишився без роботи. Щоб забезпечити молоду дружину і маленьку дитину, наймався на сільгоспроботи. Зараз в сім'ї вже двоє дітей, а йому доводиться їхати в тривалі відрядження далеко від дому.

Ми спочатку це всерйоз не сприймали, на зразок хі-хі, ха-ха. А потім як почалося! Буйство таке, що всі перелякалися. Зрозуміли, що це не просто так. Сильно боялися. У нас хата тремтіла, а підвалу немає, на жаль, бігти нікуди. Добре, що нічого страшного не сталося. Бухало десь близько, але не у нас.

Виходить, я на початку війни був безробітним. І якраз в чотирнадцятому році перша дитина у нас з дружиною народилася, а через рік друга. Нам давали допомогу, спочатку Рінат Ахметов, потім Червоний Хрест. Для нас ця допомога була дуже важлива, тому що різко і роботи не стало, і все інше закінчилося. Було важко з дитиною з маленькою на руках. Нещодавно знову дружині допомогли, на дітей дали щось, а десь я заробив. Так і живемо... Слава Богу, Новий рік вже хоч буде святковим.

Ми не відчуваємо стабільності, тому яка може бути безпека? Сьогодні робота є - завтра немає. Двоє дітей, дружина. Я один працюю, по відрядженнях мотаюся, електростанції відновлюю. Ось тільки що з Бурштина приїхав.

Мрію змінити місце проживання, тому що в цьому глухому куті жахливо складно жити. На роботу їздити далеко, довго не бачу сім'ю. Але гірше те, що тут зовсім немає можливостей для розвитку дітей. Не знаю, ким вони виростуть.