Цісарук Ганна, учениця 8 класу ЗЗСО Зеленська гімназія Берестечківської міської ради

Вчитель, що надихнув на написання есе - Білошевич Вікторія Михайлівна

Моя Україна майбутнього

 Я – українка.  Моя  Батьківщина — країна  з тисячолітньою історією, з багатою культурою та традиціями. Мої  славні предки – борці за волю: славні запорожці, лицарі слова – Т. Г. Шевченко, І. Я. Франко, Леся Українка. Словом і Шаблею здобув мій народ незалежність. Наша країна почала розвиватись. Я народилась в самостійній Україні. Я пам’ятаю мирні дні,  коли ще неповних два роки тому спокійно відвідувала школу, різні суспільні заходи, заклади харчування, театр, спостерігаючи за щасливими усміхненими обличчями людей, які впевнені у  своєму «завтра».

Ніхто не подумав би, що 24 лютого 2022 року все стане інакше. Що у ворога підійметься рука на свого мирного гостинного сусіда – на нас.

Я зрозуміла, що таке мир, дізнавшись, що таке війна. Мир – це коли ти не прокидаєшся від звуки грому, думаючи, що це вибухи. Мир –  це коли ти, дивлячись на птахів, що літають попід небесами, не думаєш, що це ракета чи дрон. Мир – це коли ти не робиш запасів гарячої води у термосах,  думаючи, що завтра буде пошкоджено об’єкти енергетики. Мир – це коли ти не дивишся з жахом на на карту повітряних тривог, спостерігаючи, як вона поступово стає червоною.

Мир – це коли не їдуть машини із написом «На щиті», везучи ще одного загиблого земляка. Мир – це життя без втрат, сліз, пострілів, вибухів, руйнувань, сирен. Мир – це незнання слова «війна».

Коли ми почали розрізняти ці поняття, то зрозуміли хто є хто.  На що здатен кожен із нас. Земляки, які дійсно є патріотами, змінять майбутнє, яке вимріяв для нас ворог. Завтрашній день залежить і від мене, Ганни, учениці восьмого класу ЗЗСО Зеленська гімназія. Я є представницею молодого покоління, яке в майбутньому  має дбати про державу, щоб зробити її вільною і ще сильнішою. Ми разом проженемо ворога, заберемо у нього надію на чорні справи, витремо сльози сиротам і знедоленим, підтримаємо зневірених.

Залікуємо рани воїнам, повернемо полонених, витремо сльози, видалимо додаток «Повітряна тривога». Будемо йти в майбутнє разом, рука в руку, нога в ногу, пліч о пліч. Між нами більше не буде місця зрадникам, колаборантам. У нашій державі не звучатиме «какая разніца». Нам тепер буде «велика різниця»!

Моя мрія здійсниться, коли прозвучать довгождані слова: «Ми здолали ворога». Я зайду в свій будинок, поцілую рідних, і, ставши на коліна, помолимось Богові за воїнів ЗСУ, а також за тих, хто на небесах.  Потім я допоможу мамі готувати святковий обід, і, запросивши близьких, ми разом відсвяткуємо цю подію.  А далі…  А далі треба продовжувати працювати. Потрібно  відбудовувати, лікувати, оберігати, навчати…  Щоб ніколи більше  не повторилось це лихо, щоб нащадки не знали слова «війна»!