Мені 72 роки. Я живу з онучкою в селі Олексіївка Нікопольського району Дніпропетровської області. Онук поїхав на навчання у Дніпро.

Коли почалася війна, онук спустив у підвал ліжко.

Спочатку ми ховалися, а зараз - ні. Звикли до звуків стрільби. Боязно, але в підвал вже не спускаємося.

У нас є город, та ще й гуманітарну допомогу отримуємо, тому не голодуємо. Запаси медикаментів також є. 

Мріємо, щоб війна швидше закінчилася. Хочеться хорошого майбутнього.