Ми з чоловіком і донькою жили до війни у Харкові. Сама я родом з Донецької області, але студенткою переїхала до Харкова, так тут і залишилась.

Коли почалися обстріли, у нас були проблеми з їжею, водою. Ми місяць прожили під бомбардуваннями.

Ми виїхали зі знайомими на машині під кулями. Кішку, папугу та хом’яка залишили бабусі з дідусем.

У Полтаві у нас нікого не було, але це було найближче велике місто, тому ми сюди і приїхали. Звичайно, звертались до психологів, бо пережити цей жах дуже важко.

Я вірю у нашу перемогу. Хочу, що моя донька посміхалася. Хочу жити в спокої.