У 2014 році я була дома. Ми живемо на лінії вогню. Почали бухкати, таке страхіття було. Начало трясти й колотить.

Ми спускалися у підвал, там було не так чути. Запаслись таблетками, щоб не так трясло.

Зустріли війну дома, нам ніхто нічого не сказав.

Снаряди прилітали до сусідів та до мене. У сусідів попало в кришу, у мене вилетіло вікно. Я в той момент була в хаті, це було перед ранком.

Снаряди летіли, а я лежала й дивилася.

Якось дивлюся, а летить снаряд з вогнем і де він впаде не відомо.

Я тоді не ходила в підвал, вже таке здоров’я що туди залізеш і відтіль не вилізеш. Снаряд впав за метрів сто від нас. Іншого разу попало в сусідський будинок у кришу. У мене відразу тиск піднявся.

Ніде й не заховаєшся, чую що хата тріщить. У спальні висів плафон, почула що він сиплеться. Дивлюся, а вікно випало.

Здоров’я вже немає. Хочеться, щоб був мир і можна було поїхати до рідних, а то роками не бачимось. І дуже хочу, щоб дітки жили краще, побачили щось краще ніж ми.