Родина виїхала з Маріуполя та не знала, доїде вона до безпечного міста або загине під обстрілами

Це був дуже важкий ранок – 24 лютого 2022 року. Вибухів чутно не було. Але написав товариш про виступ путіна, нібито все вже почалося. А потім було зрозуміло з новин, що дійсно почалася війна.

Потім була відсутність майже всього: електрики, газу, води, їжі. І те постійне переховування від вибухів і снарядів, куль. Була руйнація міста й величезна кількість жертв, які просто на вулиці лежали, і люди ховали їх у дворах.

Було також зрозуміло, що найближчим часом наші війська не зможуть до нас дістатися й покращити ситуацію, буде тільки гірше, тому ми вирішили їхати. 

Ми їхали і не знали, що з нами станеться наступної миті, бо були обстріли. Взагалі казали, що там рухатися небезпечно, можуть зустріти в будь-якому місці, заборонити виїзд. Тобто ми не знали, доїдемо ми чи ні. 

Я впевнений, що в росії зараз люди, які не мають здорового глузду: ті військові, які прийшли до нас зі зброєю. 

Вони просто вбивають мирне населення. Це бандити. 

Ми їхали до Запоріжжя, бо там знайомі, рідні, друзі. У Запоріжжі були волонтери, які все швидко організували. Могли надати допомогу і їжею, і водою, і певною кількістю грошей. Там можна було переночувати деякий час, 2-3 дні можна було залишатися в місті. Ці люди дуже нам допомогли. Це не один вчинок - це сукупність вчинків людей. У мирний час не буде такої допомоги. 

У Маріуполі залишилися брат, сестра та мати. Брат, на жаль, помер улітку від коронавірусу. Йому ніхто не зміг надати допомогу, придбати якісь антибіотики чи інші ліки. У лікарню його не брали. 

Є дуже велике сподівання, що вона закінчиться влітку цього року. Від деяких державних осіб це чути. Будемо сподіватися, що так і буде. І, звісно, все завершиться тільки нашою перемогою, бо навіть думати не хочеться, що Маріуполь та інші міста залишаться під росією. Та все одно, треба йти вперед і думати, що все буде добре.