Ткачук Ганна, 8 клас, Красногорівський заклад загальної середньої освіти І-ІІ ступенів №5 Мар'їнської міської військово-цивільної адміністрації Покровського району Донецької області

Вчитель, що надихнув на написання есе - Задорожна Тетяна Олександрівна

«1000 днів війни. Мій шлях»

Війна, скільки в цьому слові страху, переживань, болі. Вона калічить, нищить, руйнує, змінює. Важко говорити, але 1000 днів довгої страшенної війни вже минуло й невідомо, що попереду. У всіх шлях однаковий, проте по-своєму різний. Чи могли ми раніше уявити про те, що не будемо відвідувати нашу затишну школу, від якої залишилися лише руїни, що не зможемо наживо спілкуватися з однокласниками, вчителями, що навіть будемо позбавлені того, що не зможемо  зі спокійним сумлінням, з радістю чи сумом, пройтися після уроків додому своїми улюбленими стежками та дорогами? Весь цей час я, як і всі, жила, мріяла, будувала плани.

Якщо зупинятися на тому, що я пережила, то думаю, достатньо сказати про те, що війна забрала в мене батька. Він загинув. Ми з сестричкою зараз мешкаємо з мамою. Той, хто втрачав близьких людей, знає, як це боляче.

Проте не можна жити лише минулим, треба загартовувати характер та йти вперед, заради наступного шляху. І я обрала знання. На мою думку, знання – це зброя для українців. Оперувати певною базою знань, бути комунікабельним, здатним ставити і розв’язувати завдання, що пов’язані з майбутнім, стало для мене найголовнішою задачею, а в умовах війни ціллю, яка супроводжується переїздами, змінами, переіначеннями.  

Добре, що можна не змінювати школу. Хоч і дистанційно, але разом з улюбленими однокласниками та вчителями ми здобуваємо знання, і це дає можливість почувати себе хоч трохи учнем школи улюбленого міста.

Серед учнів та вчителів завжди панує особливий дух співдружності та взаємодопомоги. У багатьох моїх друзів є можливість навчатися офлайн, але вони на це не погоджуються, тому що хочуть бути разом з тими, хто в нашому класі, бо цінують зв’язки на відстані, приятельство та братерство. Наш клас дуже дружній, ми всі залишилися разом.  Не дивлячись на те, що скоро закінчимо дев’ятий клас і прийдеться прощатися зі школою, ми все рівно, думаю, залишимося товаришами на все життя, тому що наша дружба загартована війною й ми знаємо, що таке освіта в умовах війни. А вона є не лише процесом набуття знань, а ще є й випробуванням на міцність, витривалість та духовну стійкість. Мій досвід навчання в таких складних умовах  наповнений перевірками, емоціями та можливостями. Скільки разів охоплювала стурбованість, виринало занепокоєння, а інколи й зневіра. Боляче усвідомлювати, що гинуть люди, страждають невинні, вмирають найкращі.

Неможливо залишатися байдужим до подій, які відбуваються в нашій країні. Все це покладає відбиток на серце та душу, є своєрідним і непростим.

У своєму житті я зустрічала виклики, які важко уявити в спокійний час: шум вибухів за вікном, переривання уроків через повідомлення про небезпеку, постійний стрес та тривога – все це ставить під сумнів можливість зосередитися на навчанні. Проте добра підтримка та віра роблять свою справу. Вчителі знають, що освіта – це ключ до майбутнього, і роблять  все можливе, щоб забезпечити нам якісні знання. Їхня підтримка та упевненість в нас є надзвичайно важливими у ці важкі часи.

Я вважаю, що вчителі прикладають багато зусиль, щоб зробити навчання доступним та зрозумілим, цікавим та змістовним.

Наприклад я, розумію, що освіта – це те, що буде зі мною завжди, куди б не поїхав, де б не навчався, а згодом працював, де б не знаходився. Вона становить майбутню успішність, а бути самодостатнім хочеться всім. Моя мотивація до навчання посилюється з кожним днем. Я зрозуміла, що освіта є ключем до майбутнього, не зважаючи на обставини. Успіх  став моєю перемогою над військовими труднощами, які нам доводиться зазнавати.

Я дуже хочу, щоб закінчилася війна, настав мир, мрію повернутися в рідне місто та, як раніше, ходити до школи, спілкуватися зі своїми друзями, кататися на велосипеді, грати у м’яча, але розумію, що пора дорослішати й планувати подальше життя згідно реаліям сучасності.

Тому забороняю собі сумувати, опускати руки, а навпаки – наказую підтримувати рідних та протистояти жахам війни, беручи нові висоти знань.

Навчання в умовах війни викликає великі труднощі, так, вони є, але в той же час, це період , коли ти загартовуєшся, проявляєш силу волі й стаєш дорослим. Це критично важливий час і треба ним скористатися на повну силу, бо отримати добру освіту в наш час – це своєрідний шлях до омріяної перемоги. Важливо зберігати оптимізм та віру в майбутнє, не зважаючи на всі перешкоди, з якими доводиться зіткнутися.