Перший обстріл застав Марину з немовлям на руках. Молоді батьки, довго не роздумуючи, зібрали необхідне та виїхали з міста. Сім років родина живе на новому місці, лише зрідка навідуючись до рідного міста. Жінка не відчуває в Мар’їнці себе в безпеці, та ще й з дітьми.
Наше життя було спокійним. Завжди був будинок, було куди прийти, знали, хто і де працює, зарплати на все вистачало. Збиралися ще квартиру купувати і жити окремо, так як планували дитину. А потім всі плани зруйнувалися.
У листопаді 2013 року я народила першу дитину. Коли в Мар’їнці трапився перший обстріл, йому було шість місяців.
Це сталося 12 липня 2014 року приблизно о 22:00. Я годувала малюка і вкладала спати, коли пролунав перший вибух. Було дуже голосно. Чоловік побіг за машиною. Ми зібралися всього за годину, тому що горіли завод і п’ятиповерхівка недалеко. У чому були, в тому і поїхали. Дуже багато було автобусів, які везли людей у Донецьк, а вже звідти кожен біг до своїх родичів, хто в Запоріжжя, хто в Харків. Багато з них були в нічних сорочках, адже люди лягали спати.
У мене, слава Богу, з сім’ї ніхто не постраждав, але знаю, що багато людей загинуло. Молодь гуляла на вулиці, коли почався обстріл. Ось ці історії, я вважаю, набагато жахливішими, тому що немає нічого гіршого, ніж втрата близької людини.
Ми виїхали спочатку світ за очі, а потім у жовтні 2014-го переїхали в Курахове і донині тут живемо. У Кураховому було складно знайти квартиру – багато сімей сюди приїхали, і за великі гроші можна було орендувати житло з поганими умовами. Але нам трапилась добра людина, що здала квартиру за адекватну ціну. Перші два роки він навіть не брав плату за комунальні послуги, потім вже оплата пішла як зазвичай. А саме тоді люди увійшли в наше становище.
Нас дуже виручила гуманітарна допомога, яку надав Фонд Ріната Ахметова. Я до трьох років отримувала допомогу на дитину. Там були підгузки, фруктове пюре, що вже важливо, адже одна баночка тоді коштувала 15 гривень. І бабуся моя 84-річна отримувала гуманітарну допомогу. Вона виїжджала в перший рік, але вже давно повернулася в Мар’їнку. Вся пенсія йде на оплату «комуналки». Якби не продуктові набори, люди похилого віку сиділи б на одних макаронах.
Зараз ми тільки навідуємося в Мар’їнку, страшнувато там перебувати з дітьми. Тим більше, що газу там немає, опалювати приміщення калориферами не підходить. Квартира у нас досить велика, та електроопалення не впорається, тому дешевше знімати в Кураховому, ніж там жити.
Мрію, щоб війна швидше закінчилася, і ми знову зажили, як раніше, не боячись, що пройдемося по вулиці і щось вибухне.
.png "Імена")
