Інна тікала з дому без речей, тому що у перший же день війни під її двором стояла російська техніка.

Мені 28 років. Я жила в Степанівці - це Сумська область. Того, що ми відчували 24 лютого, словами не передати. Нам зателефонували о шостій ранку і сказали, що почалася війна. Ми зібралися з двома дітками за 15 хвилин і поїхали. Їхали без нічого, бо не було часу брати речі.

Усе було дуже швидко. Окупанти зайшли до нас по центральній Конотопській трасі. Було страшно. Ми переживали за дітей. Молодшій дитині сім місяців було. Ми поїхали до батьків, але це також Сумська область - між Охтиркою і Тростянцем. Там все гупало, стріляло.

З продуктами харчування проблем не було, але були складнощі з дитячими сумішами. Не було памперсів.

Зараз ми й досі у батьків, усі наші близькі - поруч. За цей час не було жодного приводу для радощів. Я щодня живу і думаю, що хтось зараз помирає на фронті. Сподіваюся, що скоро війна скінчиться. Найголовніше – щоб настав мир, а потім ми все відбудуємо.