Мої діти лякались вибухів та звуків літаків. Це лякало найбільше. Ми жили в Харкові та я дуже боялась за дітей після початку війни. Я була шокована, що таке може бути. Ми жили в коридорі, у нас не було води, світла. Нормального життя у нас не було.

Потім був прильот снаряда і у нас не стало світла.

Виїжджати було страшно, але іншого виходу не було. До Полтави ми їхали 12 годин. Маленька дитина дуже тяжко це переживала. 

Зараз ми живемо в Полтаві. Тут нас гарно прийняли. Я навчилася долати стрес, бо в мене є діти та треба було зберегти їхнє життя. Майбутнє я бачу найкращим.