Я з міста Харкова. Ми жили у селищі П'ятихатки. У мене є родина - дружина, діти, внучка. 

Ми перебували у своїй квартирі. Пролунав вибух першої ракети, яка упала біля п'ятої ранку. Відчинили вікно і побачили червону заграву. Так для нас розпочалася війна. 

Потім було життя у підвалі. Обстріли, штурмовики, "гради", артилерія, міномети. Всі ці жахи війни нам довелося відчути на собі. 

Найважче під час війни - це холод, відсутність тепла, а також відсутність продуктів. Їх майже припинили продавати, були черги, обстріли. Доводилося стояти у цих чергах, бо інших варіантів не було. 

Коли ми носили нашим бійцям їжу на передову, бачили розбиті російські "гради". Це був не шок, це було задоволення. 

На початку війни були певні запаси. Вода була, а щодо їжі, то моральний стан був такий, що особливо їсти не хотілось. А потім нам довелося виїхати. Ми поїхали на власній машині. Виїхали відносно швидко і безболісно. Поїхали до Полтави, там і залишились. 

Війна може закінчитися тільки завдяки нашим Збройним Силам і тій допомозі, яку нам надають. 

Повернусь додому і буду відновлювати те, що ця сволота розбила. Звісно, буду займатися родиною і внучкою.