Олександр Андрійович жив місяць у підвалах Чорнобаївки під обстрілами, а потім довгі місяці - в окупованій Снігурівці

Мені 65 років. Ми зі Снігурівки, жили в окупації дев’ять місяців. Не було ні світла, ні води. Тепер здоров’я підірване, грошей на лікування немає.

24 лютого  о п’ятій ранку ми вийшли з дому, і я побачив, як бомбили Миколаїв. Швидко зібрав речі й поїхав у Херсон до дітей. Потім місяць жив у Чорнобаївці. Тяжко було, у підвалах сидів. Потім машиною виїхав. Я розумів, що дороги були заміновані, але терпіти вже не міг. Думав: що буде, те й буде. Поїхав до жінки. Слава Богу, добрався.

Потім почалася окупація. Не можна було вибратися. Москалі цілими днями на танках їздили. Тяжко все це згадувати.

У мене господарство невелике, на той час була ще корова. За рахунок цього й виживали. Потім почали прориватися у Херсон, щоб хоча б хліба купити. Стояли блокпости, нас перевіряли, постійні обстріли були. Ми ризикували.

Я служив у росії, у мене були друзі звідти. Мені й досі дуже тяжко від того, що сталося, я цього не розумію. Шокувала нелюдяність окупантів. Коли в Снігурівку прийшли наші хлопці, це була така радість! Ми їх так чекали – і дочекалися.