«Ми жили й не цінували мир»

Я перебувала в селищі, і спочатку ми дуже сильно відчували початок війни. Літали вертольоти, літак летів навпроти мого будинку. Був сильний вибух. Пізніше ми знайшли і снаряд. Усі були перелякані. Усе було дуже несподівано для нас, а потім були чутні обстріли. Ми зрозуміли, що таке «Гради», снаряди, поруч із позицією неодноразово була чутна кулеметна черга.

Бойові дії відбувалися і в межах нашого селища, перестрілки були. Це теж було несподівано. Ідеш із роботи, а на зупинці людей ставили на коліна, обшукували, когось шукали. Це було, звичайно, дуже страшно.

Були якісь вибухи – ми спускалися в підвал. Долітало до нашого населеного пункту, а ми потім на дитячих майданчиках підбирали осколки, збирали скло в під’їздах. Це був початок, люди часто сиділи в підвалах.

Війна внесла зміни. З’явився страх, хвороби, тиск [гіпертонія], невпевненість у завтрашньому дні. Спочатку був дуже великий страх, зараз ми звикли. Минулого тижня о четвертій годині ранку були обстріли, але ми вже не ховаємося, не бігаємо в підвал, усе сприймаємо, як ніби так і треба. Це впливає на нервову систему – виникає безсоння, якась слабкість, депресія.

Нам заборонили ходити в бік цвинтаря на свята. Уже багато років ми не можемо відвідати могили своїх родичів, переїхати на той бік до знайомих чи друзів, вони теж не можуть у нас залишитися. Блокпости закриті, ми втратили можливість вільно пересуватися.

Добре, що гуманітарні організації та держава потурбувалися. На ремонт людям виділяли матеріали, приїжджали бригади, тому що була зима й холодно, швидко все робили. Багато разів був пошкоджений інтернет. Ми все це пережили...

Ми жили й не цінували мир. Можна було вільно пересуватися, спокійно спали, багато про що не замислювалися. Часто відвідують думки про те, що сьогодні живеш, а завтра тебе може не бути. А чи все ти в цьому житті встиг? Може, треба комусь допомогти, поки можеш думати. При мирному, хорошому житті про це не думаєш і не цінуєш життя та свободу.

Я отримувала гуманітарну допомогу як мати-одиначка. Постійно були продуктові набори від Фонду Ріната Ахметова. І завдяки цій допомозі ми виживали. Завжди були крупи, борошно, коли не було грошей. Це було хорошою підтримкою. Зарплата в мене мінімальна, дуже важко жити.