Всі вижили завдяки гуманітарній допомозі та взаємопідтримці у сім’ї 

Під час війни ми були в Охтирці. Були всі разом: діти мої і онуки, мама, і сестра, всі були в одній хаті. Про те, що почалася війна, мені сказав чоловік. Він почув по телевізору. Я у перший день сиділа на ринку, торгувала газетами.

Найскладніше, що у нас було – це проблема з ліками. Все було зачинено, а коли аптеки відчинялися, там були дуже великі черги.

Люди допомагали один одному. Сусіди стали дружні, оце такі моменти. Ми родиною згуртовані були, так і залишилося. 

У нас взагалі дружна сім’я, і діти все розуміють. У мене брат в Харкові, сестра в Миколаєві. Ми один одному допомагали. 

Ми не стикнулися з гуманітарними труднощами. Міська рада допомагала, нам привозили гуманітарну допомогу. Нам привозили і м'ясо, і олію, і картоплю. Машина приїжджала і все привозила. Нас в будинку було 13 чоловік.

Я хочу, щоб швидше закінчилася ця війна. Я думаю, що в березні ми вже будемо вільні. Я на це сподіваюся, у нас дуже хороші бойові хлопці. Говорять, що потрібно вірити і все буде добре. Хочу, щоб мої діти та онуки були щасливі, щоб наша  Україна все це пережила і було у нас все добре.