У Наталії багато близьких родичів живе в росії. Вона не вірила, що війна між нашими країнами можлива, не розуміла, чому ракеті летять над її рідним селищем, чому вона змушена тікати з дому, аби врятувати себе і дітей.

Ми з Харківської області - Богодухівський район, селище Лучки. Мені 39 років, чоловіку - 42. У нас двадцятирічний син, дівчинка десяти років і два хлопчики - їм у січні буде по два рочки.

Нам запам’ятався перший день війни, бо в мого чоловіка 24 лютого День народження. Збиралися святкувати, а прокинулися зранку, і святкування скасувалося - дізналися, що почалася війна. Ми не розуміли, що далі робити. Потім побачили танки. Дуже хвилювалися. Тепер ми не знаємо, святкувати той День народження чи ні.

Ми виїхали в березні.

Коли до наших односельців потрапила ракета й людям розбомбило будинок, ми вирішили виїжджати.

Поїхали на захід України спочатку. Потім переїхали ближче до своєї домівки - у Полтаву. Виїжджали всією родиною. Зараз ми в Полтаві.

Найбільші труднощі після переїзду – відсутність роботи в чоловіка. Ще - побутові труднощі, те, що ми не вдома. Діти малі, а ми поневіряємося по Україні. Ми раніше жили стабільно, у чоловіка  завжди була робота. А тепер усе по-новому для нас.

Дуже критичної ситуації не було - нам допомагали. На заході і в Полтаві нам давали дитяче харчування й памперси. Нам пощастило, бо цього не купиш так просто в нашому теперішньому положенні – це дорогі товари. Але зараз чоловік підробляє, і нам вже не так складно, як на початку.

Мене шокувало все, що було після 24 лютого.

Я ніколи в житті не бачила танків. Не могла зрозуміти, чому в нас мають літати ракети.

Я переживала, бо в мене дуже багато родичів у росії. Це рідні тітки, дядьки, сестри двоюрідні. Я ніколи не думала, що може бути така ситуація між Україною й росією. Я не розуміла, чому там люди не виходять на мітинги. Я і досі не розумію, для чого все це відбувається.

Сподіваюся, що все вирішиться якнайшвидше: ворог вийде з нашої території і війна скінчиться. Маю надію, що моє майбутнє буде радісним. Діти мої ростуть, і життя моє з ними змінюється щодня. Сподіваюся, що в моїх дітей буде все добре і благополучно.