Дорош Іванна, група Ф-22, Відокремлений структурний підрозділ «Фаховий коледж технологій, бізнесу та права Волинського національного університету імені Лесі Українки»

Вчитель, що надихнув на написання есе - Шадловська Людмила Анатоліївна

«1000 днів війни. Мій шлях»

Війна — це страшне слово, яке містить у собі біль, страждання та руйнування. Наслідки відчувають не лише безпосередні учасники, але й цілком покоління. Війна змінила життя кожного з нас. Перші дні закарбувалися у пам'яті на усе життя. За 1000 днів війни, я зрозуміла ціну кожного моменту. Кожен день відчувався як, сюжет фільму. Щодня тисячі людей живуть у страху за своє життя, втрачають домівки, а найголовніше — близьких.

Ніщо не може бути важливішим за мир, і саме він є тим, про що мріє кожен українець.

Я мрію про день, коли на нашій землі знову настане тиша, коли зникнуть звуки вибухів і сирен, коли люди зможуть спокійно працювати, навчатися, відпочивати, будувати плани на майбутнє. Я вірю, що скоро настане день нашої перемоги і люди більше ніколи не візьмуть до рук зброї. Я мрію про те, щоб наші військові повернулися додому живими, здоровими, щоб родини знову об’єдналися, щоб кожна людина могла спокійно дивитися у завтрашній день.

Кожна дитина мріє про щасливе та безтурботне дитинство. За ці роки, я бачила, скільки страждань у дитячих очах.

Моя сім’я і зараз підтримує тих людей, хто потрапив у скрутне становище через війну, ми збираємо продукти та одяг, іграшки для внутрішньо переміщених осіб. Також я з мамою допомагаю військовим. Ми робимо окопні свічки, готуємо для них домашню їжу. Отже, я вірю, що переможний день скоро настане, і ми всі разом будемо будувати мирне майбутнє, в якому діти зростатимуть щасливими, а країна стане справжньою твердинею свободи і справедливості.